Abstract:
На сьогодні певною колізією в судовій практиці, чинному кримінальному процесуальному та кримінально-виконавчому законодавстві України є порядок виконання вироків суду, пов‘язаних із позбавленням волі, з моменту набрання ними законної сили. На законодавчому рівні залишається неврегульованими межі компетенції працівників Національної поліції після надходження такого вироку до будь-якого підрозділу поліції та порядку їх виконання. Ця обставина породжує неоднозначне тлумачення органами прокуратури порядку виконання вироків суду, пов‘язаних із відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі особами, які на момент досудового та судового провадження не мали запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Така законодавча невизначеність, як наслідок, створює суперечності щодо визначення конкретного правоохоронного органу, який за своїми повноваженнями повинен здійснювати виконання таких вироків суду, а також ступінь і межі відповідальності посадових осіб за невжиття відповідних заходів реагування, або не виконання такого вироку взагалі.
Description:
Today, a certain conflict in judicial practice, the current criminal procedural and criminal-executive legislation of Ukraine is the procedure for execution of court sentences related to imprisonment, from the moment they enter into force. At the legislative level, the limits of competence of the National Police officers remain unresolved
after the receipt of such a sentence to any police unit and the procedure for their execution. When enforcing a court sentence, law enforcement officers have a number of problems that make it impossible to enforce it, or even inaction is formed on their part. As a result, these factors contribute to convicts evading punishment or committing other crimes at this time. To date, the legislator does not define the competence of the National Police and does not include in its responsibilities the execution of court decisions related to imprisonment. However, when deciding on the determination of the body that will execute such a decision, the judicial institution is guided only at its own discretion or by the materials of the criminal proceedings in which it will be adopted. To solve such problems, it is necessary to correctly determine the procedure for each body to
perform its functions. Such decisions cannot be made by the heads of structural subdivisions alone, and therefore this leads to the solution of this problem at the level of departmental management with further amendments to the legislation governing the activities of their sectoral services.
