Abstract:
Аналізується історія становлення і розвитку системи надання соціально-правових гарантій учасникам бойових дій на прикладі чотирьох держав: Великобританії, Франції, Німеччини та Сполучених Штатів Америки, у період до 1914 року. Зазначені країни були обрані не випадково. Критерієм добору виступила військова активність, яка була більш ніж високою у порівнянні з іншими державами, що пояснюється статусом колоніальних імперій. США ж були взяті як держава, яка була утворена саме у боротьбі проти колоніалізму. Було виявлено чітку взаємозалежність предмету дослідження від участі у бойових діях армій зазначених держав та чітку соціально-економічну спрямованість державних гарантій ветеранам, що пояснюється намаганням з боку державних структур зменшити власний соціальний тягар у вигляді зазначеної категорії. При цьому ж, практично не приділялася увага соціальній та психологічній адаптації після війни. Зроблено висновок, що у тенденціях розвитку системи соціального забезпечення для учасників бойових можна чітко виокремити низку закономірностей. Першою з них є те, що незважаючи на цивілізаційний розвиток та державну приналежність, ключовою соціальною гарантією розглядалося виділення земельної ділянки, що, з одного боку, несло символічний зміст – за землю і воювали, а з іншого – суто практичний: вона мала велику цінність та розглядалася як база для самозабезпечення ветераном. А другою закономірністю є циклічність розвитку соціально-державного будівництва. Так, рушіями в цьому були саме імперії, які вели агресивну мілітаристську чи то колоніальну політику, сприймаючи війну не лише як спосіб управління, а і, в першу чергу, розширення життєвих меж. Окремо хотілося би відмітити той факт, що ще з часів Римської імперії було сформовано більш ніж вдалий і розумний принцип умовної соціальної адаптації – «Простіше дати заробляти, ніж утримувати», який намагалися використовувати держави, що і були у фокусі нашого аналізу. Інші ж види державної соціальної допомоги, перелік яких поступово зростав, теж були націлені на його всіляке впровадження. Прикладом цього можуть слугувати ті ж таки програми протезування, адже завдяки участі в них, продуктивність ветерана, соціальна значущість та професійна придатність збільшувалася в рази, тим самим зменшуючи соціальне навантаження за бюджет. Загалом, можемо зазначити, що станом на початок Першої світової війни, провідні світові держави, які, власне, і стали її головними учасниками, вже сформували ключові підходи до власних систем надання соціальної допомоги та підтримки ветеранів, як і нормативні межі їхнього функціонування, що є дієвими і дотепер.
Description:
This article deals with formation and development history of the social and legal guarantee providing system as to the hostility participants, taking into consideration Great Britain, France, Germany and the United States of America experience up to 1914. These countries were not chosen by chance. The selection criterion was military activity, which was more than high in comparison with other states due to the colonial empire statuses. The USA, however, was taken as a state formed precisely in the fight against colonialism. Clear nterdependence of the study subject, above mentioned countries army participation in the hostilities and welldefined state guaranteed socio-economic orientation to veterans were revealed. The explanation of the state structures efforts to reduce their own social burden in the category specified form and, at the same time, little attention to the social and psychological adaptation after war were taken into consideration.
