Abstract:
У науковій статті автори звертають увагу
на ключові особливості інституту відводів (самовідводів) у кримінальному процесі. Він є досить
дієвим та застосовуваним, зважаючи на можливість учасників кримінального провадження
контролювати процеси судового розгляду та досудового розслідування. Однак наголошено, що в
чинному кримінальному процесуальному законодавстві не зовсім чітко виписано понятійний апарат
стосовно відводів та власне процедур їх здійснення. В межах цього дослідження звернуто увагу на
слідчу та судову практику, що свідчать про відсутність на законодавчому рівні належного дієвого
механізму врегулювання відводу слідчих, прокурорів та суддів і правових наслідків його розгляду
компетентними органами.
Відсутність визначення поняття відводу, правового врегулювання механізму інших
обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді, є наслідком суддівського свавілля й
ухвалення несправедливих рішень під час досудового розслідування і судового провадження. Крім
того, серед важливих здобутків дослідження слід назвати спробу характеристики компонентів заяви
про відвід, які автори пропонують закріпити в законодавчих положеннях.
Зкрема, зазначено на необхідності розкриття в КПК України вимоги до змісту та
оформлення заяв про відвід для того, щоб спрямувати кримінальне процесуальне законодавство в
напрямку уніфікованості. Адже процесуально відвід повинен оформлюватися заявою про його
здійснення у випадку виявлення підстав, передбачених чинним кримінальним процесуальним
законодавством. Водночас в межах кримінального процесуального законодавства не передбачено
нормативних положень, які містять вимоги до форми та змісту заяви про відвід. In the scientific article the authors draw attention to the key features of the institution of recusals
(self-recusals) in the criminal process. It should be emphasized that they lies in the fact that the current
criminal procedural legislation does not quite clearly spell out the conceptual apparatus that concerns
objections and the actual procedures for their implementation. Within the framework of this study, the
author draws attention to investigative and judicial practice, which indicate the absence of an appropriate
effective mechanism at the legislative level to regulate the recusal of investigators, prosecutors and judges
and the legal consequences of its consideration by competent authorities. The lack of definition of the
concept of recusal, legal regulation of the mechanism of other circumstances that raise doubts about the
judge's impartiality is a consequence of the judge's arbitrariness and the adoption of unfair decisions during
the pre-trial investigation and court proceedings. In addition, among the important achievements of the
research, one should mention the attempt to characterize the components of the recusal statement, which
the author proposes to enshrine in the legislative provisions.
