Abstract:
У дослідженні розглянуто норми Статуту цивільного судочинства 1864 р. щодо
особливостей участі сторін в цивільному процесі, а саме вимоги та обмеження в участі, а також
норми, які стосуються діяльності повірених та присяжних повірених в мирових судах та окружних
судах як представники інтересів однієї із сторін. Визначено, що Статут цивільного судочинства
було прийнято в умовах кризи в системі судочинства загалом, й цей акт став одним із чотирьох,
що заклали підвалини нової судової реформи в контексті масштабного реформування, яке
відбувалось в державі протягом 1860-70-х рр. у російські імперії. Зазначено, що Статут містив
багато нових прогресивних принципів, які запозичувались у найкращих європейських актів
цивільного процесуального права. На відміну від актів, які раніше визначали цивільний процес,
Статутом цивільного судочинства передбачалось, що кожен визнається таким, що має право бути
позивачем в цивільному позові, а також бути відповідачем. Водночас була низка умов щодо осіб,
які були позбавлені правоздатності або дієздатності бути відповідачем або позивачем в цивільних
провадженнях в мирових судах. Позбавлені правоздатності були особи, позбавлені прав власного
стану, а в питаннях дієздатності за неповнолітніх або осіб, що знаходились під опікою, виступали
представники їх інтересів. Наголошено, що внаслідок розвитку капіталізму Статутом
врегульовувались питання представництва суб’єктів підприємницької діяльності в судах як
сторони цивільного процесу. Аналізовано норми Статуту щодо умов, які позбавляли права особи
стати повіреним в мирових судах та окружних судах. Акцентовано, що деякі обмеження на право
бути повіреним стосувались осіб, які здійснили серйозні аморальні проступки або був конфлікт
інтересів чи ймовірність схильності до корупції внаслідок банкрутства особи.
Description:
The study examines the provisions
of the Statute of Civil Procedure of 1864 on the peculiarities of the parties in civil proceedings, namely
the requirements and restrictions on participation, as well as rules relating to the activities of attorneys
and jurors in magistrates’ courts and district courts as representatives of one of the parties. It is
determined that the Statute of Civil Procedure was adopted during the crisis in the judicial system as a
whole, and this act was one of four that laid the foundations for a new judicial reform in the context of
large-scale reform that took place in the state during the 1860s and 1870s in the russian empire. It is noted
that the Statute contained many new progressive principles, which were borrowed from the best European
acts of civil procedural law.
Unlike the acts that previously defined civil proceedings, the Statute of Civil Procedure
provided that everyone was recognized as having the right to be a plaintiff in a civil lawsuit, as well as to
be a defendant. However, there were a number of conditions for persons who were deprived of legal
capacity or capacity to be a defendant or plaintiff in civil proceedings in magistrates’ courts. Persons
deprived of their legal status were deprived of legal capacity, and representatives of their interests acted in
matters of legal capacity for minors or persons under guardianship. It is emphasized that as a result of the
development of capitalism, the Charter regulated the issues of representation of business entities in the
courts as a party to civil proceedings. Analyze the provisions of the Statute on the conditions that
deprived a person of the right to become a lawyer in magistrates’ courts and district courts. It is noted that
some restrictions on the right to be a lawyer apply to persons who have committed serious immoral
offenses or have a conflict of interest or a likelihood of corruption due to the bankruptcy of a person.
