"Religion" in the Philosophy of I. Kant

Abstract

The purpose of the study is to clarify the main issues of Kant’s doctrine of the phenomenon of religion through the prism of analyzing its aspects such as: the essence of religion; the relationship between religion and morality; the place of God in religion; types of religions; the relationship between religion and faith; the impact of religion on human development. The scientific novelty of the study lies in the implementation of a comprehensive, albeit brief outlining the fundamental components of the phenomenon of religion as interpreted by I. Kant. The author comes to the conclusion that «religion» in Kant’s interpretation means the fulfillment of one’s obligations by a person, which, due to his connection with God, acquires the status of divine commandments. This sphere is deprived of irrational, sensual components and strengthens the moral law in man. The goal of religion is to realize perfection, a perfect state of moral action through connection with the divine essence. Kant seeks to formulate certain "criteria" of true religiosity, in particular: imbued with a rational component; finding and following moral duties as divine commandments; the absence of collective forms of service and ritualism. As well as religion, faith in Kant’s interpretation is also of a moral nature. True moral faith, on the one hand, implies belief in the existence of God as a holy lawgiver, guardian of the human race and a righteous judge, and on the other hand, it is a belief in the possibility of becoming pleasing to God by leading a good life. One of the tasks of religion is the moral improvement of a person who leads to a position of pleasing God, a person’s dignity before Him. The idea of such improvement is inherent in the mind itself and is achieved through internal moral compulsion (fulfillment of duties as divine commandments). Perfection is not God’s assistance, but the result of merit, of human actions in the fulfillment of the moral law. Метою дослідження є з’ясувати основну проблематику вчення І. Канта про феномен релігії крізь призму аналізу таких його аспектів як: сутність релігії; співвідношення релігії і моралі; місце Бога в релігії; різновиди релігії; співвідношення релігії та віри; вплив релігії на вдосконалення людини. Наукова новизна дослідження полягає в здійсненні комплексного, хоча й стислого окреслення фундаментальних компонентів феномену релігії в їх інтерпретації І. Кантом. Автор приходить до висновку, що "релігія" в інтерпретації Канта позначає виконання людиною своїх обов’язків, які, завдяки пов’язаності з Богом, отримують статус божественних заповідей. Ця сфера позбавляється ірраціональних, чуттєвих компонентів і підсилює моральний закон в людині. Ціль релігії полягає в тому, аби здійснити довершення, досконалий стан морального діяння через зв’язок із божественною сутністю. Мислитель прагне сформулювати певні "критерії" справжньої релігійності, зокрема: пронзаність раціональним компонентом; віднаходження і слідування моральним обов’язкам як божественним заповідям; відсутність колективних форм служіння й обрядовості. Як і релігія, віра в трактуванні Канта так само носить моральний характер. Справжня моральна віра, з одного боку, передбачає віру в існування Бога як святого законодавця, охоронця людського роду і праведного суддю, а з іншого – є вірою в можливість стати угодним Богу завдяки провадженню благого життя. Одним із завдань релігії постає моральне вдосконалення людини, що провадить до становища угодності Богу, достойності людини перед ним. Ідея подібного вдосконалення закладена в самому розумі й досягається в спосіб внутрішнього морального самопримусу (виконання обов’язків як божественних заповідей). Вдосконалення не є Божим сприянням, але результатом заслуг, діянь людини в руслі сповнення морального закону.