Abstract:
За останні роки питання щодо попередження та протидії домашнього насильства в сім’ї доволі часто
згадується в контексті діяльності європейських правозахисних, громадських організацій та правоохоронних
структур. Актуальність цього питання зумовлена передусім тим, що насильство є однією з найбільш
розповсюджених форм порушення прав та свобод людини, а домашнє насильство – це найпоширеніше й
найбільш складне для протидії явище.
Згідно зі статистикою за даними ООН в середньому протягом року кожна шоста жінка страждає від
домашнього насильства, що в рази перевищує жертви від пограбувань та інших правопорушень. Як
повідомляє заступниця Міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко, за минулий 2021 рік до Національної поліції України надійшло на 51% більше скарг від жертв домашнього насильства, аніж в 2020
році. Поняття «домашнє насильство» подано у п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію
домашньому насильству». Так, воно визначено як діяння (дії або бездіяльність) або погрози вчинення діянь
фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах
місця проживання або між родичами, між колишнім чи теперішнім подружжям, між іншими особами, які
спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних
відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє
насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа [1]. Домашнє насильство зустрічається в усіх
групах населення, на його вчинення не впливає рівень доходу громадян, кількість чи якість освіти. Його
об’єктивною стороною може виражатись не тільки прояви фізичного та сексуального насильства, а й в
психологічний тиск. Характерною особливістю домашнього насильства є вчинення його у контексті
відносин сім’ї. Це стосується не тільки подружжя, шлюб яких є офіційно зареєстрованим, а й їх близьких
родичів, що проживають разом, або осіб, що вважають себе сім’єю та проживають разом
