Abstract:
Як сторона багатьох міжнародних конвенцій, які прямо або побічно забороняють сексуальне
насильство, Україна взяла на себе зобов’язання та відповідальність за протидію таким небезпечним проявам.
Будь-які акти сексуального насильства можуть виникати не лише у тих випадках, коли насильство
скоюється за дозволом, згодою чи за підтримки держави, але й коли держава не здійснює політики
попередження скоєння цих злочинів іншими особами. Відповідно, на Україну покладене зобов’язання не
допускати вчинення таких злочинів за будь-яких умов. Більше того на Україну в особі уповноважених
органів державної влади, місцевого самоврядування та інституцій громадянського суспільства покладено
зобов’язання і щодо реагування на випадки такого насильства, у тому числі в умовах збройного конфлікту.
Це означає, що якщо держава не здатна належним чином невідкладно, ефективно, незалежно, неупереджено
та ретельно розслідувати та переслідувати злочини сексуального насильства та покарати винних осіб, вона
буде нести міжнародну відповідальність. Окрім того, такі розслідування повинні здійснюватись таким
чином, щоб враховувати всі гендерні та вікові аспекти, і брати до уваги питання конфіденційності, зокрема
через можливі випадки повторної віктимізації в громаді чи навіть в родині потерпілих. Україна, задля виконання своїх міжнародних зобов’язань, прийняла Національний план дій щодо
виконання Резолюції РБ ООН 1325 до 2025 року. Одна зі стратегічних цілей другого Національного
плану передбачає забезпечення захисту від насильства за ознакою статі, сексуального насильства, як в
умовах збройного конфлікту, так і в мирний час. У цьому матеріалі ми розглянемо можливі варіанти
досягнення поставлених цілей, що стосуються питань сексуального насильства під час збройного конфлікту.
