Інститут комерційної концесії: закордонна практика правових реалій застосування

Abstract

Досліджено важливий закордонний досвід нормативного регулювання договору комерційної концесії (як вказано в українському законодавстві) або франчайзингу, або франшизи (як традиційно у власному законодавстві використовує «західний» законодавець). Розглянуто деякі аспекти визначення понять комерційної концесії, франшизи і франчайзингу і вказується, що серед науковців немає єдиного підходу щодо тотожності або самостійності дефініцій, водночас наголошено на тому, що здебільшого прийнято вважати категорії тотожними. Також вказано, що в питаннях визначення дефініції франчайзингу на цей час не тільки серед дослідників, але й серед законотворців відсутнє єдине загальноприйняте визначення, закордонні країни або міжнародні організації по-своєму трактують це, іноді наведені поняття навіть можуть суперечити один одному. У статті наведено законодавчий досвід Німеччини в питаннях договору франшизи або франчайзингу. Акцентовано на основних особливостях такого регулювання:: в національному законодавстві немає визначення франчайзингу або комерційної концесії (ні в кодексах, законах чи підзаконних актах), а німецькі суди у своїй діяльності щодо справ, де фігурує франчайзинг, використовують твердження, наведене у Європейському кодексі етики франчайзингу; у Німеччини немає також і спеціального закону про франчайзинг, водночас суспільні відносини франчайзингу нормативно врегульовано в законах, які передбачають відповідальність за введення в оману; норми про відшкодування; нормах Комерційного кодексу. Наведено досвід регулювання договору франшизи в Латвії та вказано конкретні шляхи його застосування в українському законодавстві про комерційну концесію, переваги латвійського законодавства (ширше прописані зобов’язання франшизодавця, особливо в питаннях навчання франшизоотримувача, надання допомоги технічної, логістичної тощо, про обов’язок франшизоотримувача на дотримання комерційної таємниці навіть після закінчення дії договору франшизи.