Короткий опис(реферат):
This article is an attempt to answer the question, what is the totalitarianism in the perspective of teaching John Paul II, what is its genesis and essence; what are consequences for the man and the society and the reality in which functions, in which has influence; what is its catalyst. The author tries to explore the issue of totalitarianism urged by the increased of disturbing social phenomena (ethical, religious, political and identity indifference, nationalism, fundamentalism and fanaticism; moral, cognitive and legal relativism; denial and limitation of: principles, natural human laws, and in particular the right to life), which seems to favor the creation of frameworks of totalitarian ideas and their implementation on the social and (positive) legal ground. It emphasizes the importance of the imperative, according to which, the anti-totalitarian heritage of John Paul II should be rediscovered and interpreted again and again. «The Supreme Good and the moral good meet in truth: the truth of God, the Creator and Redeemer, and the truth of man, created and redeemed by him. Only upon this truth is it possible to construct a renewed society and to solve the complex and weighty problems affecting it, above all the problem of overcoming the various forms of totalitarianism, so as to make way for the authentic freedom of the person»1 (p. 99, August 6 1993, from http://w2.vatican.va/content).
Суть розробки, основні результати:
Автор спробував відповісти на питання, що таке тоталітаризм з точки зору вчення Івана Павла ІІ, в чому полягає його генезис та сутність; які наслідки для людини і
суспільства є реальність, в якій він функціонує та на яку впливає; що є каталізатором його розвитку. Автор намагається дослідити проблему тоталітаризму, викликаного посиленням тривожних соціальних явищ (етична, релігійна, політична та ідентичність байдужості, націоналізм, фундаменталізм і фанатизм; моральний, когнітивний та правовий релятивізм; заперечення та обмеження: принципів, людських законів, зокрема права на життя), що сприяє створенню каркасів тоталітарних ідей та їх реалізації на соціальній та (позитивній) правовій основі. Він підкреслює важливість імперативу, згідно з яким антитоталітарну спадщину Івана Павла ІІ слід відкривати й інтерпретувати знову і знову. «Верховне благо і моральне добро зустрічаються в трикратній істині: істина Бога, Творця і Спасителя. Тільки на цій істині, на думку автора статті, можна побудувати оновлене сучасне суспільство і вирішити складні й важкі проблеми, що стосуються його, передусім проблему подолання різних форм тоталітаризму, аби звільнити місце для справжньої свободи
особистості». Отже, людина, яка перебуває в темному центрі тоталітаризму, позбавлена прав, гідності, субʼєктивності, свободи, істини як у матеріальному, так і в трансцендентальному вимірі. Головною жертвою тоталітаризму є людина, адже в такому випадку вона є слабкою людиною. Слабкою становиться людина у багатьох відношеннях – слабкість проявляється на рівні моралі й духу, а також слабкість виражається в беззахисності. Субʼєктивність людини вмирає на вівтарі антигуманної ідеї, реалізованої в тоталітарному режимі. Антитезою ідеї тоталітаризму є система міжособистісної солідарності, рівності, справедливості та
свободи, визнана з точки зору спасіння Логосом-Христом центром людської думки, історії та буття.
