The problem of the origin of the soul. To the question of ratio, of sensual and rational: scientific arguments

Abstract

In the given article we will try to prove the passage that a feeling is one of the main fundament of spiritual human nature, also from the point of view of clinical psychology and psychophysiology. We will assert the passage that the feelings are the fundamental nature of live soul too and besides it we will try to find the facts in psychology and psychophysiology to argue this passage. The thing is that in philosophy and, as a result, in science and in the consciousness of humanity was strongly established and further prevailed the paradigm of human as a homo sapiens, that is intellectual, reasonable man, and reasoning, thinking was considered as a main condition fundament for any research. We have such situation because rationality of all European philosophy, about which in passing wrote Nietzsche in "The birth of tragedy from the spirit of music", where he said, that yet on the dawn of their existence Greeks and after them all European society had chosen from two opposite vectors of further development exactly the Apollonian vector – clear, reasonable, but also rational. According to the opinion of Nietzsche – this was the epic moment in the history of civilization of Europe. If Greeks then choose opposite vector – Dionisian start, as Nietzsche call it, our history, the history of Europe would be completely different, we would have absolutely different culture, values etc. It was start of darkness, feasts, orgies etc. Actually, it is a good thing that clear and lighting start was chosen, but there already is a slight problem that was substantiated during the history, which we have already mentioned. Here we mean the blind cutting of everything else, blaming for preventing mind to think. It looks like as if apollonian start so much used to fight any attacks of Dionisian start, that anything that would differ to mind, that is in the fundament of apollonian it would cut off. But even rational grounds were to understand that although mind differs from feelings, the feelings themselves are not of something that might harm or are of darkness. Feelings are as well the part of that light human, as his mind is. У даній статті ми спробуємо довести положення про те, що почуття є однією з головних першооснов духовної природи людини, в тому числі ми спробуємо це довести, грунтуючись не тільки на філософії, а і на деяких даних медичних наук, наприклад, клінічної психології та психофізіології. У цій статті ми будемо стверджувати положення про те, що почуття, як й інтелект, є також фундаментальною природою живої душі, а крім того, спробуємо знайти факти в психології та психофізіології, які б аргументували це положення. Справа в тому, що у філософії і, як наслідок, в науці, а слідом і в свідомості людства міцно утвердилася і надалі панувала парадигма людини як homo sapiens, тобто людини розумної, людини раціональної, а міркування, мислення розглядалося як головна умова, гловний предикат людини, фундаментальна риса і вихідне положення для будь-якого дослідження людини. Ми маємо таку ситуацію через раціоналізм всієї європейської філософії, про що мимохідь писав Ніцше в «Народженні трагедії з духу музики», де говорив, що ще на зорі свого існування греки, а за ними і все європейське суспільство обрали з двох протилежних векторів подальшого розвитку саме аполлонівський вектор – ясний, розумний, але і раціональний. На думку Ніцше – це був епічний момент в історії цивілізації Європи. Якби греки тоді обрали протилежний вектор – діонісійське начало, як його називає Ніцше, то наша історія, історія Європи була б зовсім іншою, у нас була б зовсім інша культура, цінності тощо. Діонісійський вектор – це був початок темряви, бенкетів, оргій тощо. Власне, обраний ясний і світлий початок є продуктивним, але тут вже є невеличка проблема, яка була обґрунтована в ході історії. Йдеться про сліпе відсікання всього іншого, звинувачення в тому, що воно заважає розуму мислити. Виглядає так, ніби аполонівське начало настільки звикло боротися з будь-якими нападами діонісійського начала, що все, що відрізнялося б від розуму, тобто від основ аполонівського, воно відсікало. Але навіть на раціональній підставі ми повинні були зрозуміти, що хоча розум відрізняється від почуттів, самі почуття не є чимось таким, що може зашкодити, вони не є нестримними, темним і загрозливими. Почуття є такою ж частиною людини, як і її розум.