Короткий опис(реферат):
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість
заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Крім того, держава
створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі
професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і
перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Не менш важливим є конституційне положення про
те, що забороняється використання примусової праці. Однак, не вважається примусовою працею робота чи
служба, яка виконується особою відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан [1].
У свою чергу, стаття 64 Конституції України, передбачає можливість встановлення окремих
обмежень прав і свобод людини і громадянина із зазначенням строку дії цих обмежень в умовах воєнного
або надзвичайного стану. Причому, не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25,
27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63.
Як випливає з положень Конституції України, введення особливого правового режиму воєнного
стану передбачає можливість окремих обмежень щодо реалізації права на працю.
Зауважимо, що Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»
визначено особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні
незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за
трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону
України «Про правовий режим воєнного стану».
